МЕЛЬНИК

І коли, і коли, і коли,
Інколи...

І коли, і коли, і коли,
Віколи...

І коли, ой, коли
Навесні талим снігом,
Темними краплями
З чорного лісу спадає
Все добреє і зле,
Що за рік до гілля
Поправилося
Та буйним струмом,
Листям торішнім,
Горіхами, жолудеім б'є,
Дзюрчить, співає і далі, далі
Аж до синього виру
Водить, водить хвилю пінну.
Далі плине,

Вбираючи інші струми
Інші долі, інші пісні
І вже унизу, у ночі
Буркоче, гремить.

Чорним колесом, зеленим сяйвом
Заклятого млина.

В коріннях сплутаних долонь на дні
Зірки-дівчата тихо граються.
Старий і сивий мельник, зелений вир,
У вуса тихо посміхається.
Мельник! Ти з чортом дружбу водиш?
Так! То я знаю.
Мельник! Ти, сивий вир,
З місяцем чом ти у розмаї?
Чи дикий свист аркана в ніч кудлатих коней?
То дивний сон, то сивий морок,
То полон твоїх очей.
Умитий в росах красень місяць — юнак,
Ой, необачний, втратив зіроньку.
У полоняночки в очах сльоз роса,
Погубила і душить коса-краса.

День, день як день,
День і небо у дротах трамваїв,
День, день як день,
Приймачів хижая зграя.
Дім, то мій дім,
То ти, то я, а то є наш син,
То день, як день,

То дім, як дім, і син — наш син.
Але, як місяць за вікном зійде
З твоїх очей сльоза знов скотиться.
Чом же ти сумуєш, моя зіронька.
На мене раптом глянула
По-ло-нян-ка.

Мельник! Ти із чортом дружбу водиш.
Так, то я знаю.
Мельник! Ти, сивий вир,
З місяцем чом ти у розмаї?
У полоняночки в очах сльоз роса,
Погубила і душить коса-краса.

А місяченько зіроньки на небі
            виводить, вигулює,
і вони відбиваються на дні темного виру,
І мерехтять, мов срібні прозорі
                               таляри.
І покохав старий вір одну зіроньку,
Але кожного світлого ранку їх
                           уводить світлозорий.
І однієї темної ординської ночі
Вир вкрав її,
І вона мерехтіла, жевріла і гріла
У темному, корчатому серці старого.